Зусилля лікарів виявилися марними. Серце зупинилося. Але раптом, тишу реанімації розipвав крик медсестри…

Боляче! Як же боляче. Неможливо дихати.

Молодий чоловік відчув гострий біль в грудях й ледь дійшов до лавочки у сквері. Біль не вгамовувався, а гаряче пронизував тіло. В очах темніло, а кожний подих давався з невимовною важкістю. Чоловік вже не чув крики людей та сирени швидкої допомоги.

Світло. Звідки воно? Таке м’яке і тепле. Де я? Болю немає. Та й тіло таке невагоме.

Чоловік ледь привідкрив очі й побачив густий туман, з якого виходить собака. Це була його вівчарка, яка ступала великими лапами у його сторону.  Це був Грей.

– Здрастуй, господарю.

– Як ти мене знайшов, і як можеш розмовляти зі мною? Це сон?

– Тут всі розуміють один одного і це не сон. Зараз ти прощаєшся з життям, а я помер давно. Ще на тій дорозі, де ти мене викинув з машини.

Цю подію чоловік намагався забути. Але кожної ночі така болюча зрада була пеленою на його очах. 

– Ти навіть не забув. Я теж пам’ятаю, як ти був злий на мене старого, закинув мене у багажник й вивіз за місто.  Як залишив мене на дорозі й поїхав, не озирнувшись? Я ж сам не хотів бути старим. Це природа, а ти не прийняв мене немічним, а вирішив викинути зі свого життя.

Пес важко зітхнув і ліг.

–  Я думав, що тебе хтось підбере!

– Не бреши самому собі, Господар! Ти так довго виправдовував свій вчинок, але сам розумів, що залишив мене помирати. Я надіявся, що ти прийдеш за мною. Йшов тобі довго у слід, але мої хворі лапи підвели мене.

Я вірив тобі та любив так, як можуть любити тільки собаки! І дуже хвилювався, як ти там один, без мене! 

Я з дня в день метався дорогою голодний та покинутий. Я так хотів померти у тебе на колінах, але останній мій подих почула тільки холодна калюжа.

Насправді, тут таких багато: викинутих за непотрібністю, замерзлих на порожніх дачах, заморених голодом, убитих заради забави. Але люди забувають, що у житті за все треба заплатити.

– Прости мене, Грею! Я не хотів робити тобі боляче!

Старий пес важко підійшов до людини.

– Я вже давно тобі пробачив мою смерть. Попри все, я тебе досі люблю. Тобі ще занадто рано помирати. Плач! Твої сльози – твоє спокутування.

– Прощавай.

Лікарі не одну годину боролися за життя молодого чоловіка. Але усі зусилля були марними, о 18.30 лікарі зафіксували смерть.

Раптово медсестра побачила сльозу на щоці у чоловіка. 

– Адреналін в серці

– Дефібрилятор

– Розряд

– Ще розряд

Рівна лінія на екрані монітора здригнулася і вигнулась слабкою, але таки життєствердною дугою.

Через місяць чоловік повернувся вже до звичного життя. Йдучи додому з роботи, він натрапив на маленького брудного щеняти.

– Привіт малий! Ти чий?

Оченята собаки були такими милими та добрими, що чоловік забрав його з собою.

Старий пес, оточений легким білим туманом, поклав голову на лапи, стомлено зітхнув. Він врятував в людині Людину!

Дуже повчальна розповідь, чи не так?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *