Різне

З великими букетом улюблених Лізиних ромашок дружину забирав Олег. Щасливо усміхаючись, глянув на дитя і вмить все зрозумів. Містечко було маленьким, де всі як на долоні. Йому давно «добрі» люди нашіптували

Вечоріло. Накрапав неприємний мокрий чи то дощ, чи то сніг з дощем.

«Скоріше б додому дістатися, в теплу квартиру», – думала Ліза, відчуваючи, як холонуть від пронизливого вітру руки. Рукавички забула на роботі, повертатись не хотіла, а важка сумка врізалася в долоню.

Нарешті під’їхала маршрутка, загальмувала якраз так, що двері відчинились перед нею. Раптом дівчину ззаду хтось штовхнув, і вона ковзнула прямо під колеса. Сумка з продуктами відлетіла у бік, а байдужі пасажири замість того, щоб допомогти їй піднятися, полізли вперед, переступаючи через неї. Намагалась встати, але безуспішно. Молодий чоловік допоміг їй підвестися, бережно підтримуючи за лікоть.

За матеріалами – “Є”.

– Сумка, сумка, – благаючим голосом прошепотіла Ліза, – будь ласка… Чоловік спритно нахилився, знайшов сумку і, не відпускаючи її руки, зайшов з нею в мікроавтобус.

– Дозвольте я потримаю ваші речі, – приязно усміхнувся незнайомець. – Не бійтеся, не вкраду…

– А я і не боюся, – вдячно відповіла.

Вони мовчки їхали в маршрутці, пропускаючи на зупинках пасажирів. Ліза з-під лоба кидала короткі погляди на свого рятівника, він – на неї.

Коли їхні очі зустрічались на мить, молоді люди ніяковіли і зосереджено старались дивитися у вікно.

Вона не могла добре його розгледіти – в салоні було напівтемно.

– Мені зараз виходити, дуже дякую за допомогу, – щиро усміхнувшись, хотіла забрати свою сумку.

– Не хвилюйтесь, я теж виходжу…

Її це злякало. Раптом він почне чіплятися. А вона дуже втомилась на добовому чергуванні в лікарні, вдома чекала мама, так що їй було, так би мовити, зараз не до знайомств. Незнайомець нічого не казав, допоміг вийти і мовчки прокрокував поряд до самого її будинку. При світі вуличних ліхтарів Ліза крадькома намагалась розгледіти юнака. Нічого особливого – чорне волосся, ніс з горбинкою, тонкі губи. Очі не роздивилася, але в загальному про себе відзначила, що він досить симпатичний. А ще дуже пасувала йому військова форма…

Тоді вони і познайомились. Олег, так звали хлопця, був сиротою. Після інтернату вступив до військового училища, мріяв про сім’ю, домашній затишок. Молоді люди почали зустрічатись – Олег сподобався Лізиній рідні: спокійний, розумний, надійний. А весною, коли буйним цвітом природа огорнула землю, вони одружились.

Відсвяткувавши весілля, Олег з молодою дружиною приїхав служити в військову частину в невеличке прикордонне містечко. Всі милувались ними, говорили: «Яка гарно пара!» Обидвоє невеликого зросту, кароокі, з темним кучерявим волоссям. Жили не багато, але дружно. Незабаром у них появився синочок, схожий на своїх батьків. Ліза була дбайливою господинею та люблячою мамою. Вона хотіла бути кращою за своїх подруг – і це їй вдавалось, навчилася шити і плести, смачно готувати. Все встигала. А ще мала веселу вдачу – любила танцювати, співати, жартувати. Всім здавалось, що їй легко і радісно жити.

Жінка багато чого хотіла від життя, а найголовніше – їй не вистачало кохання: великого, п’янкого, щоб душа співала! Чоловік, на жаль, її бажання не виправдовував. Олег був тихим, спокійним, любив дружину і сина, дбав про їхній добробут. Він добросовісно служив, його поважали солдати і офіцери. Вечорами після роботи прагнув відпочинку в своїй сім’ї, але Ліза, за день переробивши всю роботу, хотіла заслужених веселощів.

Майже щовечора у них були гості, або вони йшли до друзів. Ці гульки його втомлювали, але терпів заради дружини… Інколи йшов спати, не дочекавшись кінця вечірки. А Ліза прискорювала оберти.

Згодом Олега направили вчитися у військову академію. Коли чоловік поїхав на сесію, у Лізи з’явився той, хто міг дати їй, як вона вважала, неземне кохання. Володя був холостяком: високий, кремезний блондин з голубими очима. Він читав їй вірші, смішив анекдотами, говорив компліменти. Жінці це дуже подобалось. А одного вечора в Лізи з’явилася можливість перевірити, чи насправді Володя її принц. Жінка, якщо наважується зрадити чоловіка, то робить це імпульсивно, не замислюючись про наслідки, – вона повірила в своє щастя.

Незабаром Ліза зрозуміла, що при надії. Звичайно, можна було щось зробити, – так зробила би будь-яка інша жінка, але не Ліза. Виходить, це не велике кохання, що як вулкан ввірвалось в її життя, спопеляючи все на своєму шляху, а просте захоплення? – роздумувала вона. Не могла вчинити так, як роблять сотні жінок. На такий відчайдушний крок так і не наважилась – не дозволила їй совість. І Ліза вирішила, що стане матір’ю знов. Щасливою звісткою не терпілось поділитись з майбутнім батьком дитини. Але, почувши новину, Володя чомусь став уникати зустрічей з нею. Телефон його мовчав…

Дівчинка з’явилась на світ міцненькою, голубоокою, із світлим волоссячком. З великими букетом улюблених Лізиних ромашок дружину забирав Олег. Щасливо усміхаючись, глянув на дитя і вмить все зрозумів. Містечко було маленьким, де всі як на долоні. Йому давно «добрі» люди нашіптували про роман Лізи, але він вперто відмовлявся вірити всяким пліткам. А тут така подія! Олег довго думав, як правильно вчинити. Що йому залишалось? Ну, помилилася Ліза, – з ким в житті не буває, – виправдовував він її перед собою та знайомими, що відверто глузували з обманутого чоловіка. А дитина в чому винна? – міркував він.
Між подружжям відбулася серйозна розмова.

– Тобі вирішувати, з ким жити – промовив тихо Олег, – я прийму будь-яке твоє рішення. Ліза здивувалась такій поведінці – вона всього чекала: гніву, докорів, всього, але ніяк не очікувала такої розсудливості з боку чоловіка. А від іншого – ні слуху, ні духу. Йому не хотілось навіть глянути на дівча від палких почуттів, в яких він так «щиро» клявся. Насправді Володимир злякався Лізиного вчинку. Взагалі він не був готовий до серйозних стосунків. Думав, проведе час гарно із заміжньою жінкою, поки чоловіка немає вдома, і кінці в воду. Адже жодних обіцянок Лізі він не давав, тим більше, одружуватись з нею не збирався…

А Олег дав дівчинці своє прізвище і по-батькові. В сім’ї все налагодилось, панував спокій. Діти росли здоровими і слухняними.

Невдовзі Олега перевели на нове місце служби в Одесу. Там сім’я отримала простору квартиру. Олег викладав у військовому училищі. Але життя – річ непередбачувана: біла смуга змінюється чорною. Раптово йому на роботі стало погано: передчасно не стало.

Ліза залишилася сама. Син закінчив інститут, одружився, живе в іншому місті. Донька виросла справжньою красунею. «Помилка» стала вдвічі вищою за матір. Рано вискочила заміж і поїхала з чоловіком працювати в Німеччину. Вона так і не дізналась, що Олег нерідний батько, адже завжди була його улюбленицею. Ліза працює медичною сестрою в одному з санаторіїв. В квартирі все блищить, кругом Олегові фотографії. Заміж не вийшла, хоча було багато пропозицій від порядних чоловіків. Але на жодному з них не зупинила свій вибір. Жінка часто буває на місці спочинку Олега і стиха там говорить все, чого не встигла сказати йому при житті. Вона нарешті зрозуміла, що часто люди не цінують тих, хто з ними поряд, і тільки коли втрачають, шкодують і сумують за ними. Особливо просить пробачення за «помилку» молодості, хоча Олег вже пробачив її давно…

Автор – Тетяна СОКОТЬ.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *