Різне

Моя бабуся хворіє. Їй дуже потрібні лікu … Тітка, ну давайте я вам хоч підлоrу помuю!

Проходь, чого встав? Рота роззявив. У тебе немає такого і ніколи не буде! Роззява! Роззява! – почав дражнитися товстий хлопчисько, крутячи в руках нову машинку.

– А ти, а ти … ти товстий! Ось! – вимовив Влад і презирливо примружив очі.

Влад від образи з усією сили стиснув губи, вони тут же побіліли. Хлопчик ріс з бабусею, матері своєї не знав.

Харчувалися вони на пенсію, зрозуміло, що зводили кінці з кінцями.

Бабуся була старенька, ледве ходила, тому Владу доводилося все нести на своїх тендітних плечах.

– І коли бабця твоя кінці віддасть, тебе в дитячий будинок запроторять. Ось там і пізнаєш, – ніяк не вгамовував товстун, злючи хлопчика все більше і більше.

– Звідки знаєш? – сторопів Влад і закліпав очима.

– Мати сказала, – сухо випалив товстий і, діставши з кишені цукерку, почав голосно шелестіти фантиком.

Влад не чув, що ще ніс хлопчисько, він був шокований новиною.

Схопивши з лавочки перетягнутий ізолентою іграшковий самоскид, який він знайшов в смітнику, хлопчик побіг додому.

По дорозі він думав про те, як буде один, без бабусі, нікому не потрібний і ніким не зрозумілий.

– Бабцю, ти тільки живи, добре? – вбіг хлопчисько в будинок, розмазуючи по обличчю сльози.
Старенька підвелася з ліжка і присіла на її краєчок:

– Владьку, ти чого, внучок? Куди ж я подінуся-то? – додала бабуся і голосно закашлялась.

– Ванька сказав, а йому – мати.

– Не слухай ти його, він поганий. Приляжу я, – ледь чутно промовила старенька і знову лягла в ліжко.

Влад дивився на неї і розумів, що бабусі зовсім зле. Стала багато кашляти, майже не встає з ліжка.

Але грошей на ліки не було, до того ж вони ще були винні в сусідньому магазині.

Влад зупинився перед старим дзеркалом в передпокої і голосно промовив:

– Я зможу!

Через пару хвилин він уже стояв у аптеці.

– Тітонько, ну давайте я вам підлогу помию. Бабусі дуже потрібні ліки . Вона без них помре, а мене в дитячим будинок здадуть, – нарікав Владька, ледве стримуючи сльози.

– Туди тобі й дорога, жебрак! А ну йди звідси! – аптекарка злобно замахнулася рукою. – Іди, кому сказала.

– Хто вам так дозволив розмовляти з дитиною? – втрутилася молода дівчина, весь цей час стояла біля вітрини.

Аптекарка відразу ж зніяковіла і почала виправдовуватися.

– Що з бабусею? – поцікавилася незнайомка.

– Хворіє, кашляє, – настовбурчивши губи, відповів хлопчик.

– Зараз купимо все, що їй потрібно, – відповіла дівчина і почала називати аптекарці незнайомі Владу слова.

Старенька пішла на поправку, дівчина дуже часто відвідувала і хлопчика, і його бабусю.

Коли бабусі не стало, незнайомка усиновила хлопчика, який за цей час сильно звик до неї.

Цією незнайомкою була я. Владу зараз двадцять п’ять років. Він відучився на лікаря і дуже дбайливо ставиться до людей похилого віклу.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *