Петро сказав в суботу чекати сватів. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все поприбирали. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що лунав з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов. Міркувала, що робити далі, адже за кілька місяців про її ганьбу дізнаються всі в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони?

Життєві історії

Петро сказав в суботу чекати сватів. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все поприбирали. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що лунав з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов. Міркувала, що робити далі, адже за кілька місяців про її ганьбу дізнаються всі в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони?

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Вже в дитячому садку вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття. Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Всі в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину.

Галина вже давно чекала від Петра пропозицію. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їхнє весілля чекали давно.

Цього дня у Галини була дуже гарна новина для Петра. Молода пара гуляла по березі річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала:

– У мене є одна новина. У нас буде дитина.

Петро трохи помовчав, а потім сказав:

– Добре, тоді в суботу чекай сватів.

Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості.

Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все поприбирали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз. А готувалися все одно, тому що чекали гостей.

В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що лунав з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.

На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що всі сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже за кілька місяців про її ганьбу дізнаються всі в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони?

Раптом до її руки хтось торкнувся. Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи:

– Мамо, матуся, де ти була? Я так довго тебе шукав!ЧИТАЙТЕ:

Галина не розуміла, що відбувається. Підбіг якийсь чоловік, мабуть, батько. Він намагався забрати дитину, але хлопчик ще міцніше обхопив Галину. Вона обняла дитину і заспокоїла. Чоловік просто сидів поруч. А коли хлопчик заснув, почав розповідати:

– Вибачте. Просто Денис дуже сумує за матір’ю. Два роки тому його мами не стало. Син залишився зі мною. Взагалі, він ніколи так себе не вів. Навіть не знаю, що на нього найшло. А у вас, що за біда? Чому очі заплакані?

І Галина несподівано для себе розповіла про все незнайомцю.

Він помовчав, а потім запропонував:

– Тоді виходьте за мене заміж. Денис вас недарма в мами вибрав. Може, це знак долі? І вашу дитину я як рідну ростити буду. А дасть Бог, і спільних дітей наживемо.

– Але я навіть не знаю, як вас звати. – Промовила дівчина.

– Олександр. – Відповів незнайомець.

– А мене Галина.

Через місяць зіграли невелике весілля. Переїхали жити в село до Олександра, подалі від пліток односельчан. Тамтешні люди добре прийняли її, адже поважали Олександра за працьовитість і справедливість. А ще він був щирим і добрим, ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Не знала Галина, що її чоловік – голова колгоспу, що вийшла заміж за людину не бідну, за людину хорошу і чуйну. Дуже вони покохали один одного. Щасливе життя прожили, в них з’явилося ще двоє спільних дітей. І любили всіх, як рідних.

Через багато років зібралися в їхньому будинку діти і внуки. Святкували золоте весілля батьків. Денис схилив голову на мамине плече і тихо сказав:

– Пам’ятаєш, мамо, як я до тебе вперше підійшов? Я знав, що ти не моя мама. Але відчув, що ти рідна, що ти мене полюбиш і не залишиш.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.com

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *