Різне

Приїхала на виклик до дитини, працюючи на швидкій. Побачила в чужому домі свого чоловіка

З Колею ми одружилися на 1 курсі інституту. Ми дуже любили один одного і поспішили з одруженням, тому що я завагітніла. Перший час нам доводилося несолодко. Але ми на всі життєві труднощі дивилися з оптимізмом, адже розуміли, що це тимчасові проблеми, і рано чи пізно ми станемо на ноги. Найголовнішим було те, що ми любили один одного, поважали і берегли. Ми були молоді, здорові, повні сил і ентузіазму. У нас росла чарівна донька, і більшого щастя нам не потрібно було.

Пройшли роки. Вірочка наша виросла і, вийшовши заміж, виїхала з чоловіком за кордон. Ми з Колею залишилися одні й думали про другу дитину, адже нам було всього по 39 років.

Незабаром Миколі запропонували хорошу роботу. Зарплата була хороша, але з частими відрядженнями. Я майже не бачила свого чоловіка, він весь час був в роз’їздах. А я нудьгувала вдома на самоті. Працювала на «швидкій» і, щоб проводити менше часу в порожньому будинку, взяла собі додаткові чергування.

Одного разу, як завжди, надійшов виклик: у 5-річної дитини була дуже висока температура, яку нічим не можна було збити. Нам відчинила двері миловидна жінка і провела в кімнату до хворої дитини. Я попросила принести чайну ложку, щоб подивитися хлопчикові горло. «Дорогий, принеси лікарю маленьку ложечку!» – крикнула жінка.

Через 2 хвилини відчинились двері, і до кімнати зайшов мій Коля. Я мало не зомліла від побаченого! Микола був у домашньому одязі і тапочках. За ним слідом бігла дівчинка років семи: «Татусю, підемо складати кубики. До Дениса не можна заходити – він хворіє ». Дівчинка схопила мого чоловіка за футболку і почала тягнути за собою. Микола побачив мене і зблід. Він поклав злощасну ложку і вийшов з кімнати.

Мені довелося взяти себе в руки і докласти чимало зусиль, щоб продовжити огляд. Призначивши дитині лікування, я поїхала працювати далі. На душі було дуже дивне відчуття. Складалося враження, що всередині мене щось обірвалося. Я не плакала, просто не могла прийняти те, що побачила годину назад.

Микола все життя на руках носив мене, здував порошинки. За 20 років спільного життя я ніколи не сумнівалася в його любові і вірності. Я не розуміла одного: як можна бути таким лукавим – приходити додому від іншої жінки і говорити, що любить мене більше життя?

Тільки закінчивши чергування, я прийшла додому і дала волю сльозам. Весь день я проплакала: мені було дуже прикро. Адже людина, яку я все життя любила, зрадила мене, завдала удару в спину – підло і нишком. Він приходив додому для звіту, а виявляється, у нього була інша сім’я. Сім’я мого чоловіка – звучить смішно. Але мені було не до сміху.

Незабаром пролунав телефонний дзвінок – це дзвонила наша дочка Вірочка. Я намагалася спокійно з нею розмовляти, але це мені давалося важко. «Мама, що у вас сталося?» – запитала мене дочка. «Вірочка, у нас все добре», – сказала я. «Мамуля, що не бреши мені. Я ж відчуваю, що щось сталося, і тепер буду нервувати ». Не витримавши, я розплакалася і все розповіла доньці.

«Мама, слухай мене уважно. Звільняйся з роботи і приїжджай до мене – тебе чекає внучка і я. Ти нам потрібна. Будь ласка, приїжджай! » – просила мене дочка. «Добре, Вірочка, я вирішу тут свої справи і відразу до вас», – пообіцяла я дочки.

У цей момент у двері подзвонили. Я відкрила і побачила на порозі Миколу. Він стояв з опущеною головою, боячись подивитися мені в очі.

«Прости мене, люба, я дуже винен перед тобою. Я більше не переступлю поріг того будинку. Обіцяю! » – сказав Коля.

«Коля, скажи мені тільки одне: це твої діти?». Чоловік опустив голову і кивнув ствердно. «І ти зараз готовий зрадити своїх дітей, як зрадив мене? Що ж ти за людина така! Невже я стільки років в тобі помилялася? » – запитала я чоловіка.

Коля мовчав. Йому нічого було відповісти мені. «Я їду жити до Вірочки, а ти забирай свої речі і йди до дітей. Ти їм набагато потрібніший, ніж мені », – сказала я чоловікові і дістала валізу з шафи.

Микола зібрав речі і підійшов до дверей. «Ти коли-небудь зможеш мене пробачити?» – запитав мене Коля.

«Ні. Є такі речі, які прощати не можна. Будь щасливий, Коля, і прощай! На розлучення подам сама », – впевнено сказала я.

Я закрила двері за чоловіком і пішла в кімнату. Дивно, але на душі мені стало дуже легко, як ніби спав важкий вантаж.

Через місяць я полетіла до дочки. Там мене чекали найрідніші люди і, можливо, нове життя.

2 thoughts on “Приїхала на виклик до дитини, працюючи на швидкій. Побачила в чужому домі свого чоловіка

  1. Отож, гарна сторі, не всі працівники швидкої допомоги так чудово володіють солов’їною….. Але під завершення хотілосяб дізнатися. Що то у Миколи за професія така була, що можна було забезпечувати аж дві родини?

    1. Чи хтось прочитає коментар ? Може, історія і вигадана, бо дещо дуже прямолінійне і «правильне», але справа не в самій історії. Я близько 20 років працював в сфері обслуговування, і по своїй роботі, згідно журнвлу, відвідав приблизно 16-20 тисяч сімей. Якби ви знали, які життєві ситуації трапляються ! Пора відкривати спеціальний сайт «і таке буває». Навіщо я все це написав ?Пповірте, буває цікавіше і складніше.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *