Різне

Тендітна Ольга голові сільської ради відразу припала до душі. Одружився з нею, не зважаючи, що приїхала жінка в село з двома дітьми. — Доню, як ти далеко щастя шукала. А воно ж зовсім поруч було, — сказала мати Ольги на їхньому з Олександром весіллі

Оля ще не знала, як буде жити далі, але поки-що з дітьми їхала до своєї матері в село. Важко було зрозуміти, що тепер робити, то ж від важких думок заснула, тримаючи на руках двоє діточок.

Одразу після закінчення Чернігівського кооперативного технікуму Ольга пішла працювати продавцем у сільський магазин. Робота дівчині подобалася, адже з дитинства про неї мріяла. Не встигла й трьох років пропрацювати, як зголосилася за комсомольською путівкою їхати на будівництво залізниці «Абакан-Тайшет», яку ще називають «трасою мужності».

За матеріалами.

— Воно тобі оце треба? — казала Олина мати. — На край світу їдеш! Ні щоб у магазині працювати, в теплі, в добрі.

— Матусю, не хвилюйтеся, — заспокоювала Оля, — Не все ж життя в селі просидіти, треба й на світ подивитися! Притому там і гроші непогані платять. Буду вам допомагати. З новими людьми познайомлюся. Коротше, мамо, поїду щастя шукати!

Отак, сповнена безліччю планів та надій, пригрівши в душі мрію, дівчина й вирушила далеку дорогу. Для дівочих рук там відразу знайшлася робота. Олю взяли маляром-штукатуром на будівництво житлових споруд. Молоду вродливу дівчину одразу помітила протилежна стать. За нею побивалося чимало хлопців. Та закохалася Оля у Володимира. Він приїхав сюди на роботу з Добриня, що в Білорусі. Сам був поляком.

Зустрічалися закохані більше року та й вирішили одружитися, не чекаючи повернення додому. Відзначили скромне весілля. Телеграмами повідомили рідних. Згодом у подружжя народився синочок, якого назвали Миколою. Ользі й Володимирові запропонували лишатися в Абакані, мовляв, і робота є, і квартиру обіцяють. Що ще для щастя потрібно? Та Володимир вирішив повертатися на батьківщину, там у нього будиночок є і земля. Та й клімат там інший. Цим він Олю й переконав.

Батьків Володимира давно не стало. Довелося подружжю самотужки, без сторонньої допомоги, господарство тримати і своє сімейне гніздечко вити. Оля влаштувалася в місцевий сільмаг продавцем, Володимир пішов водієм у радгосп. А там і щебетушка Іринка з’явилася на світ. Життя йшло своїм розміреним кроком. Ранками вставали на роботу, а з вечірніми зорями поверталися і з вірою в завтрашній день лягали спати.

Незабаром діти до школи пішли. Весело було вечорами вдома, коли всі разом сідали вчити уроки. Або коли Іринка з мамою бідолашну гуску рятували, яка застрягла в калюжі смоли, що робітники після ремонту дороги не прибрали. Нічого біди не віщувало, от тільки Володимир почав надто пізно з роботи повертатися, або й зовсім під ранок. Усе менше він додому зарплати приносив. Зовсім скоро взагалі перестав гроші дружині давати. Тягар утримання сім’ї ліг на тендітні Олині плечі.

Подруги Олі все частіше почали розповідати, що її Володимира бачили з іншою. Та жінка не зважала. Прощала, думала, що мине. А все, навпаки, гіршало. Одного разу вона зібрала речі, взяла дітей за руки й вирішила їхати до матері в Україну. Соромно було Олі повертатися на материнський поріг, однак іншого виходу вона не мала.

Мати з нетерпінням виглядала доньку з онуками біля двору. Ось вони вже виринули з-за рогу, ось уже наближаються. Побачила Ольга маму й відразу, випустивши всі валізи з рук, кинулася в обійми зі сльозами. «Та не плач, дочко, — заспокоювала мати, — все минає і це мине».

Чутки по селу зі швидкістю світла розлетілися. Не могла Ольга спокійно на вулицю вийти, за спиною так і перешіптувалися та проходу не давали.

А через місяць не забарився з візитом і Володимир. Чистий, виголений, у новій сорочці зайшов до тещиної хати. Підступив до столу й висипав із сумки кільканадцять пачок радянських рублів. Мовляв, поїхали зі мною назад, бо мені соромно перед людьми. Та Ольга на гроші навіть не глянула. А тим більше — побачивши таку підлість. Як він міг збирати тихцем гроші?! Коли вона з усіх сил рвалася, щоб дітей одягнути й нагодувати.

Вже потім подруги писали Ользі в листах, що повернувшись, її Володимир всі гроші витратив на іншу жінку, яка народила йому ще двох дітей. Більше долею Володимира Оля не цікавилася. Та й непотрібним став жінці її колишній чоловік. Але перейматися їй було чим. Адже з усією метушнею виникла проблема з документами, бо до цього Ольга жила в іншій республіці.

Хоча така проблема допомогла молодій жінці знайти своє друге кохання, яке, дякувати Богові, виявилося більш тривким за попереднє. Олександрові, голові сільської ради, тендітна Ольга відразу впала в очі і припала до душі. До контори Оля ходила майже щодня, і Олександр, бачачи її, не міг відвести погляду. Так і покохав, і взяв заміж із двома дітьми. А згодом Ольга народила йому донечку.

— Доню, як ти далеко щастя шукала. А воно ж зовсім поруч було, — сказала мати Ольги на їхньому з Олександром весіллі.

Щастя – воно таке, ніколи не знаєш, за яким рогом воно тебе чекає.

Михайло ЛОМОНОСОВ.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *