Різне

У мене почалася паніка, адже мені немає навіть 30-ти, а я вже не можу самостійно ходити. Що ж буде далі?

Тоді, ми всі проводили вечір разом. Я з донькою гралася, а чоловік якраз прийшов з роботи.

Наша донечка бавилася собі на підлозі, а я підійшла і вирішила побути поруч. Коли я присіла, що відчула незначний дискомфорт і таке, наче щось клацнуло, проте я взагалі на це уваги не звернула. Ми годували лялечок, зайчиків та їжачка, а ще й потім моя донечка годувала мене — мабуть, донечка буде кухарем.

Тільки мені потрібно було піднятися з підлоги, то зрозуміла, що вже не молода, бо дуже важко було це зробити. Мій чоловік допоміг вкласти малечу спатки, але це було ненадовго, адже їй всього лиш 11 місяців і вона ще їсть материнське молоко. Мала чомусь не переставала вередувати і ми її поклали спати з собою.

Всю ніч вона крутилася і я швидко зіскочила з ліжка через сон, перше про що я подумала: добре, що спина вже не болить, піду в душ.

Проте, я так і не дійшла. У мене почалася паніка, адже мені немає навіть 30-ти, а я вже не можу самостійно ходити. Що ж буде далі? Почала плакати, чоловік прокинувся почав втішати, сказав, що занесе мене на руках до ванни, але я відмовилася.

Прокинувшись зранку, я не могла стати з ліжка. Добре, що у мене хороший чоловік — допомагав мені з усім.

Минув тиждень, тільки тоді я змогла трішки рухатися, але не могла все одно нагинатися, або сісти без болю. Постійно боліла вся права сторона.

Чоловік спочатку гарно просив, а потім дуже наполягав:

– Рідна, не терпи. Ходімо в лікарню, нехай вирішать цю проблеми. Ти в мене ще зовсім молода.

– Буде Дарі рік, тоді я відлучатиму її від молока і піду в лікарню, а зараз немає сенсу йти.

На жаль, своєї обіцянки я не стримала і звернулася до лікарів раніше, адже я взагалі не могла нормально жити, бо біль постійно супроводжував мене, що б я не робила.

На звичайне харчування Дарку перевела досить швидко і пішла в лікарню.

Саме на Новий рік мене поклали в лікарню, мої чоловік з дочкою перебралися жити до моїх батьків, часто їздили до свекрухи.

Минув місяць, мене виписали з лікарні і я окрилено полетіла до своєї сім’ї, вони якраз чаювали у свекрухи.

Зайшовши у квартиру, я хотіла побачити вогник у дитячих очах, але вона мене не впізнала і я заплакала. Усі почали мене заспокоювати.

– Доню, ти взагалі не переймайся цим, адже Дара ще крихітна зовсім.

Вирішила, що потрібно підійти до малечі і обійняти, а вона зробила це перша. Підбігла і міцно-міцно схвалилася за мою ногу і вперше чітко промовила: мама!

Як це важливо мати люблячого чоловіка та хорошу свекруху, адже вони завжди підтримають, допоможуть і зрозуміють.

А які стосунки у вашій сім’ї?За матеріалами via Cikavopro.com

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *