Через деякий час село сколихнула звістка — Павло повернувся додому. Коли він уперше переступив поріг їдальні, Галя саме несла цибулю. — Я заміж скоро виходжу. За Колю, – випалила зі зл0сті і цибулини посипалися додолу. Село давно не бачило такого весілля, але щастя Галина з Миколою не відчула. Бо долею був їй суджений Павло

Життєві історії

Через деякий час село сколихнула звістка — Павло повернувся додому. Коли він уперше переступив поріг їдальні, Галя саме несла цибулю. — Я заміж скоро виходжу. За Колю, – випалила зі злості і цибулини посипалися додолу. Село давно не бачило такого весілля, але щастя Галина з Миколою не відчула. Бо долею був їй суджений Павло

Галина з Павлом святкували срібне весілля. На їхнє подвір’я нарешті з’їхалися усі діти й онуки. Багато їм прийшлося пережити, а зараз наче веселка зійшла над їхньою хатою, так радіють обоє. Згадують, як все було.

Галинка з нетепінням чекала шкільного випускного вечора, бо знала, що прощальний вальс вона танцюватиме з найкращим хлопцем на селі — Павлом. І хоч Зінка сміється, що в нього ліве вухо надто відстовбурчене й залицяння його несерйозні, Галина на це не зважає. Вона ж просто заздрить, що Павлик танцюватиме з Галею, а не з нею! Джерело

Все було, як Галина собі намріяла: хлопець бере її за руку й вони кружляють під ніжну музику, що лине з патефона. І нехай у них попереду лише короткі зустрічі, осудливі погляди сусідів, а потім — довга розлука, зараз вони разом — і весь світ належить лише їм…

Майже все літо вони провели разом. Короткі літні ночі здавалися й зовсім миттю — тільки-но зустрінуться, а тут і світає, додому час. Але Галинка так і не дочекалася від сором’язливого хлопця найзаповітніших слів про кохання. Доки навчалася в місті у технікумі — Павла забрали в армію. А потім приїхала в село Зінка, яка нібито десь випадково зустрілася з Павлом. Вона і наробила біди своїм довгим язиком, сказавши, що Павло одружується.

— У нього, — розповідала, — не наречена, а золото! Працює в їдальні тієї ж військової частини, де він служить. Скоро мають одружитися, бо чекають первістка…

Такі новини поширюються в селі дуже швидко. От і ця звістка миттю покотилася між людьми. Дійшла й до Галі. Скільки сліз було вилито, скільки звинувачень послано на адресу зрадника! Вона проклинала той день, коли танцювала з Павлом на випускному вечорі, й намагалася забути своє перше кохання. Допомогло навчання. По закінченні кулінарного технікуму Галі пропонували залишитися в місті, проте вона повернулася в рідне село. Стала куховарити в їдальні для трактористів.

Робота подобалась, а серце прагнуло щастя. Тож залицянню механізатора Миколи не чинила перепон, хоча не переставала думати про Павла.

— Ну й красень! А дивиться тільки на тебе… — не раз говорили дівчата.

І справді, хлопець був закоханий. У вільний від роботи час Микола приходив на кухню, сідав й мовчки спостерігав за Галиною роботою: як майстерно чистила картоплю чи різала овочі. Її зосереджений погляд і по-дитячому насуплені брови притягували, немов магніт. Пасмо золотого волосся неслухняно спадало на обличчя, дівчина легенько дмухала на нього, та воно знову й знову падало на рум’яну щоку. В один із таких днів він їй і освідчився. Галя пообіцяла подумати…

Через деякий час село сколихнула звістка — Павло повернувся додому. Працювати пішов у колгосп. Коли він уперше переступив поріг їдальні, Галя саме несла цибулю. Побачила Павла, і ноги ніби здерев’яніли, а золотаві цибулини посипалися додолу. Серце забилося з тією ж силою, як і тоді, на шкільному випускному вечорі. Виходить, усе вона пам’ятає, нічого не забула. Та найбільше пекла образа: «Чому?! Чому він сам мені нічого не сказав, не написав у листі, що одружується?»

Але Павло підійшов і заговорив з нею так, ніби вони й не розлучалися на довгі три роки:

— Галинко, привіт. Як життя? Що в тебе нового?

Галина і сама не знає чому, випалила зі злості:ЧИТАЙТЕ:

— Живу я добре. Заміж скоро виходжу. За Колю…

Сказала — й не повірила власним словам. Сама собі підписала вирок. І нехай! Коля — надійний, він не зрадить. Недарма ж відмовився від підвищення та переїзду в райцентр, аби тільки поруч неї, Галі, залишитись. І не сам про це їй похвалився — дружина голови колгоспу по секрету сказала.

Павло хотів ще щось запитати, але вона його зупинила. Мовляв, роботи багато, та й негоже зарученій дівчині з чужими чоловіками довго розмовляти.

Похиливши голову, Павло пішов із їдальні. Галя ж боролася зі своїми почуттями. Так хотілося наздогнати його, обійняти, але гордість не дозволяла. Того ж дня вона попросила перевести її в шкільну їдальню і сказала Колі, що згодна вийти за нього заміж.

Давно село не бачило такого весілля! Наречений мав вигляд найщасливішої людини в світі і з неприхованим захопленням дивився на свою усміхнену обраницю.

…Минуло кілька років. Галя вже вдруге стала мамою, а цікавість односельців до особистого життя Павла ніяк не зменшувалася. Чому він ніколи не згадує про свою колишню сім’ю, не їздить до неї в гості? А потім з’ясувалося, що їздити йому немає до кого. Просто Зінка тоді намагалася домогтися його прихильності, і він для неї вигадав про те одруження… Павло змужнів, тільки його очі залишалися засмученими навіть тоді, коли усміхався.

Сім’ї він так і не створив, хоч не одна дівчина проводжала його довгим поглядом. На всі запитання з цього приводу відповідав, що чекає свою єдину…

З Галиною вони часто бачились, бо жили в одному селі. «Привіт», «бувай» — ото й усі розмови. Вона знала про той невдалий жарт Павла, але змінювати щось у своєму житті не хотіла — в її сім’ї панувало взаєморозуміння і підростало четверо дітей. Та й Микола, чоловік, усе частіше почав хворіти.

Минули роки. В одну з липневих ночей Микола не прокинувся. Галя залишилася одна.

Та якось зимового вечора, такого для неї нескінченного, у дворі загавкав собака, а потім хтось обережно постукав у вікно. Глянула — Павло.

— Можна? — спитав несміливо і, боячись, що не дасть договорити, як колись у їдальні, продовжив: — Пробач за той жарт. Пробач, що не написав і не пояснив. Потім уже не мав права руйнувати твоє щастя, бо бачив тебе усміхнену і щасливу у весільному вбранні. І сто разів шкодував, що на місці Миколи був не я…

В ту хвилину Галина не стрималася. Її серце забилося точнісінько так, як і тоді, коли він танцював із нею на шкільному випускному вечорі, ніби й не було всієї цієї багаторічної розлуки. Більше вони не розлучалися. Прожили двадцять п’ять років душа в душу, і навіть зараз не перестають дивитися один на одного закоханими очима.

Таїса ЛІТВИНЧУК

Фото ілюстративне – sunmag.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *