Я виросла в неповній сім’ї. Батько пішов, коли мені було 6 років. А заявився до мене через роки, по гроші. І дала я йому рівно 6 гривень –

У мене не було відчуття покинутої дитини. Навпаки, мені здавалося, що іншим дітям буже не щастить, адже батьки такі суворі і нудні.

З мамою мені було більш ніж комфортно. Але ось одного разу цей громадянин з’явився в нашому житті знову. Абсолютно випадково. Після того, як у мене з’явилася гарна квартира недалеко від центру міста. У кожній родині є такі родичі, які в курсі всіх новин і вважають своїм обов’язком донести їх до кожного.

Зустріч була ніякою, адже тем для розмови у незнайомих людей вкрай мало. Не зумівши вивести мене на душевну бесіду, людина перейшла до справи. Як ви думаєте, що йому було потрібно? Звичайно гроші. Причому чималі, всього сто тисяч гривень на розвиток бізнесу.

«Я обов’язково все поверну, з великими відсотками» – було обіцяно мені. Все було піднесено так, що він мало не на межі банкрутства. «Скоро навіть хліба не буде за що купити» – поскаржився родич. І я дала йому грошей. Шість тисяч: по одній за кожен рік, який він витратив на моє виховання. Що тут почалося?!

Суцільний фарс: закиди в небажанні допомогти «рідному батьку», звинувачення в меркантильності, жадібності, черствості. Апогеєм стали насилу вичавлені «чоловічі сльози». Я зітхнула, забрала гроші назад, дістала дрібні гроші і відрахувала шість гривень. Потрібно було бачити це яскраво-червоні обличчя. Більше я «батька» ніколи не бачила.

Фото ілюстративне – Tipik

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *