Їду ранком в Київ. На зупинці стоїть хлопець, в руках табличка “лікар”. Натягаю маску. Зупиняюсь..

Невесела історія(

Їду ранком в Київ. На зупинці стоїть хлопець, в руках табличка “лікар”. Натягаю маску. Зупиняюсь.

Він сідає, знімає маску. Кажу: “Вдягніть, будь ласка”.

Він каже, що здоровий. Я наполягаю.

Вдягає маску. Заходиться кашлем. На мій підозрілий погляд каже: “Не хвилюйтесь, це я на роботі застудився”.

Питаю: “На роботі? Ви працівник моргу?”

Він: “Ні, я в магазині працюю, на складі протяги”.

Я: “Ви ж наче лікар?”

Він (переходить на “ти”): “А ти б зупинилась?”

Кажу: “Ні. Я в зоні ризику”.

Він каже: “От через таких, як ти, доводиться обманювати”.

Мовчу. Він починає себе накручувати: “Понакупляли машин і забули про людяність”.

Мовчу. Він заводиться. Видає: “Люди перетворились на свиней. І ти така ж”.

Зупиняюсь на зупинці. Кажу: “Виходь”.

Він: “В смислі?”

Я: “В смислі з машини виходь”.

Він гне матюки. Переконується, що я не жартую. Виходить.

Я відїжджаю. Він кидає в машину пляшкою.

Мені пощастило, що не скляною.

На майбутнє – можете ображатись, але я буду підвозити виключно знайомих лікарів.

Крапка.

Юлія Апостолова

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *