Іловайський котел: 14 камазів з тіламu загuблuх і два роки судів над дезертирами

Іловайськ – чи не найтрагічніша сторінка історії незалежної України. Саме в ці серпневі дні минає два роки відтоді, як тисячі українських добровольців полягли на сході, захищаючи територіальну цілісність нашої держави.

Про цю трагедію, на жаль, чомусь прийнято згадувати лише напередодні її чергової річниці. А найгірше те, що остаточна кількість загиблих там досі не відома. А ті, кому пощастило вижити, тепер змушений доводити, що не дезертир.

18 серпня 2014 року українська армія змогла не лише увійти в Іловайськ, а й взяти під свій контроль більшу частину міста. Здавалося, от-от, і перемога за нами, проте в ніч з 23-го на 24 серпня, після введення на територію України регулярних російських військ, буквально за кілька днів наші хлопці опинилися в оточенні. В ніч на 29 серпня російській армії наказали створити коридор для виводу українських військових. А близько восьмої години ранку колони українських військових, котрим наказали виходити без зброї, розстріляли на марші.

6(1)

Лише 1-го та 2 вересня 2014 року до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя прибуло три КамАЗи з тілами військовослужбовців та добровольців, які загинули в Іловайському котлі. Трохи пізніше приїхав ще один КамАЗ. Як з’ясувалося згодом, з тілами загиблих в районі села Червоносільського – переважно бійців батальйону «Донбас», та військовослужбовців тих частин, які з ними були. За офіційними даними військової прокуратури, загиблими у ті трагічні дні серпня 2014 року вважаються 360 чоловік, поранення отримали понад 500 осіб, зниклими безвісти – 180. За неофіційними, загинуло більше тисячі. Ще кілька сотень досі вважаються зниклими безвісти, або ж такими, що перебувають у полоні

“Кулі сипалися градом, усе відбувалося, як на сповільненій кіноплівці…. Все навколо розліталося вщент, – згадує ті трагічні події боєць 51-ї окремої механізованої бригади у Володимирі-Волинському, Михайло Педченко зі Здолбунова (Рівненська область). – Авто об’їжджає одну людину, а наїжджає на іншу, навколо хаос, паніка. Пластикові окуляри розлетілися вщент. Стоїш увесь закривавлений, твоя кров чи товариша – вже й не розбереш. 29 серпня 2014 року загинуло, мабуть, більше військових, ніж за весь період АТО. Ми не могли ні відступити, ні здатися. Врешті, росіяни прислали до нас переговірників. Мовляв, здавайтеся, бо шансів у вас все одно нема. А так виведемо через «зелений коридор» і поранених зможете з собою забрати. Це вже потім стало відомо, наше керівництво погодило не той шлях «коридору», що пропонували росіяни, а значно довший – 60 км до безпечного місця і де були суцільні засади. Ми були для ворога – як ціль у тирі. Після обстрілів з колони у понад 1000 вояків більше половини полягло. Там було 14 «КамАЗів» тіл вояків різних бригад, а не 100 загиблих, як звітувало військове керівництво держави. Вже потім, коли ми потрапили в полон, сепаратисти розказували: «По зеленому коридору мали проїхати ваші два генерали, п’ять чи шість полковників, а решту нам було наказано не випускати».

За словами Михайла, хлопцям нічого не залишалося, як здатися у полон – техніка розбита, відстрілюватися нічим, командирів і близько не було, інформує press-centr.com.

27 серпня 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття», котрий теж знаходився під Іловайськом, потрапивши після 24 серпня в Іловайський котел, майже в повному складі (окрім 20 чоловік) самовільно покинув ввірені йому КПП i вирушив в напрямку селища Тельманове, а потiм — Розівки. Своє рiшення військові обґрунтували тим, що батальйон потрапив пiд щiльний обстрiл з артилерiї, втратив єдиний БРМД i опинився перед загрозою великих людських втрат.

А далі почалися суди за дезертирство та відмову від несення служби, котрі тривають і досі. Тоді ж військова прокуратура відкрила справу і по факту загибелі силовиків в іловайському оточенні, однак жоден високопосадовець Міноборони досі не покараний.

Тодішній військовий прокурор України Анатолій Матіос головними винуватцями в Іловайській трагедії назвав бійців 5-го батальйону «Прикарпаття», назвавши їхню втечу злочином.

Журналіст, член спеціальної експертизи з вивчення документів по Іловайську, Юрій Бутусов стверджує, що тодішнє керівництво Генштабу, зокрема Віктор Муженко, знали про наміри російської армії щодо наступу та оточення Іловайська. Їм про це надходили регулярні доповіді. Однак того трагічного дня, 24 серпня 2014 року пан Муженко стояв на трибуні параду у Києві з нагоди Дня Незалежності, бо «йому хотілося отримати погони генерал-полковника. Потім вони святкували цю подію, а в штаб у Краматорськ повернувся лише о 22.00 25 серпня. До цього часу російські війська без бою взяли Старобешево і оточили головні сили сектору «Б» в Іловайську».

5(4)

Бутусов вважає, що якби війська отримали наказ про відступ 24-го чи 25 серпня, втрати були б мінімальними, бо оточення спочатку не було таким щільним. Однак Муженко жодного наказу не віддав, і люди були змушені виходити самі.

На такі звинувачення Віктор Муженко на своїй сторінці у Facebook написав:

«По-перше, я не ознайомлений з матеріалами експертизи, на жаль. По-друге, вигадки Бутусова, що російське вторгнення планувалось, і нам було про це достеменно відомо за 10-12 днів – лишаються лише вигадками без фактів. У мене таких даних і такої інформації немає, і на той час ми такою інформацією не володіли, це однозначно. Якщо хтось знає, кому ця інформація надавалась, тоді виникає питання, чому вона не надійшла до керівництва АТО, саме за 10-12 днів до російського вторгнення?».

А також пан Муженко додав, що однією з серйозних умов, які вплинули на погіршення оперативної обстановки в районі Іловайська, став «несанкціонований відхід або втеча деяких підрозділів з відповідних районів. Це різко загострило обстановку і погіршило для наших військ оперативне становище».

Сьогодні більшість із тих, хто у ті дні був у самісінькому пеклі, неохоче згадують ті події – кажуть, ділитися спогадами не має сенсу, бо крапка у справі не поставлена і невідомо, як їхні ж слова можуть обернутися проти них самих.

Джерело

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

2 комментариев

  1. Бутусов бреше, як дихає, була команда від хазяїна, «мочить» тодішню владу і він «мочив». Це треба додуматись до цього лайна, але тоді звучало. В забули про головнога «свідка зради під Іловайськом», Семенченка, який лікував тоді подряпину на задниці саме у Києві. Це він озвучив чутки про тисячу убитих, потім п»ятсот і т.д. Тоді телеканали усіх олігархів дружно запрошували до себе бійців і, добре відпрацьваними методами, добивались потрібних відповідей, які насправді були дуже далекі від реальності. І сьогодні у вашій публікації мінімум згадок про кількість російських військ і техніки і максимум смердючого туману.

  2. Прикро! Прикро що ні Порошенко, ні Гелетей за це не відповідатимуть. Вони і тільки вони винні у знищенні добровольців-патріотів у Дебальцевському котлі. При тому, що тільки добробати попали у цей котел. Тобто, з боку української влади були знищені та підставлені під кулі ті, хто не боявся владі на Майдані сказати «Геть»!!!! Тому можновладці навмисно, на мою думку, не врятували добробати. Навіщо? Щоб вони закінчили війну та прийшли знову на Майдан і контролювали «самообрану владу махрових переможців»?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *