«Мені зараз страшно. Дуже»: колишня волонтерка, що пішла служити за контрактом, потребує допомоги

«Мені зараз страшно. Дуже»: колишня волонтерка, що пішла служити за контрактом, потребує допомоги

Два роки тому OBOZREVATEL писав про волонтерку Інну Білецьку, яка боролася з загадковою хворобою, що руйнувала її мозок. Тоді завдяки допомозі сотень небайдужих українців, серед яких були й читачі нашого видання, їй вдалося назбирати кошти на встановлення діагнозу й повний курс лікування. І здавалося, найгірше для Інни вже було позаду.

Відтоді в житті молодої й вродливої жінки багато чого змінилося. Вона вже не їздить в зону проведення ООС як волонтер. Натомість Інна підписала контракт із ЗСУ й повернулася на Донбас як військовослужбовець, відбувши дві ротації на Світлодарській дузі. Наразі ж вона проходить службу в Києві, в 101 окремому батальйоні охорони Генерального штабу – аби бути ближче до двох маленьких донечок, які дуже потребують того, щоб мама була поряд.

Але нещодавно хвороба повернулася. І, як і будь-яка біда – повернулася не сама. Історію Інни Білецької, яка знову вимушена проходити через непросте випробування, читайте далі.

Інна Білецька

Свого часу історія Інни Білецької сколихнула Україну. Коли почалася війна, ця зовсім молода й тендітна дівчина почала возити на фронт допомогу: продукти, форму, приціли… Коштів на те, чого потребували хлопці, цілеспрямовано не збирала – витрачала гроші власної родини. А за кілька місяців Інна взяла на себе обов’язок, впоратися з яким, певно, під силу не всім чоловікам. Вона на волонтерських засадах працювала в одному з прифронтових моргів. Тоді, в гарячому 2014-му, там було багато роботи…

Все почалося майже випадково. Під час чергової поїздки в АТО Інна заїхала в Артемівськ, щоб завезти дещо знайомим медикам. І стала свідком, як з-під Чорнухіного, де тоді точилися запеклі бої, привезли понівечене тіло зовсім юного хлопця з-під Києва. Так сталося, що Інна в якийсь момент залишилася біля загиблого сама. І саме в цей момент на телефон загиблого почала телефонувати його мама. Довго, наполегливо… Тож саме Інні довелося відповісти на дзвінок, аби сказати стурбованій мамі, що її син додому більше не повернеться.Відтоді Інна взялася допомагати працівникам цього моргу. Розвозила документи. Супроводжувала тіла загиблих воїнів по домівках. Знала історію кожного з них. І кожного з них пам’ятатиме, скільки житиме.

«Не було хлопців із простими історіями. Тому першому хлопчикові, якого я приймала, всього 19 було. Один він у мами був. Ніколи взагалі від командира не виходив – а тут під час обстрілу нащось побіг забрати черпак… Сергій Матусевич зі 128-ї – теж сирота. Довго його шукали, пів року не віддавали тіло. Дівчина його вагітна лишилась, а бабуся померла, після того як дізналася про загибель онука. Ще один мій знайомий з тієї ж 128-ої товаришами стояли під час обстрілу – і він відбіг за ріг. А чотирьох його товаришів розстріляли на місці…» – ділилася тоді з OBOZREVATEL страшними спогадами Інна.

Відтоді, каже молода жінка, вона більше жодного разу не плакала. Ніколи. Ні тоді, коли потрапила в реанімацію з незрозумілим захворюванням, яке відбирало в неї можливість говорити, ходити, жити. Ні тоді, коли почула діагноз: арахноенцефаліт герпесвірусної етіології – запалення кори головного мозку. Ні тоді, коли, згадує Інна, лікарі сказали, що повністю вилікуватися їй не вдасться – й періодично треба буде проходити курс підтримувальної терапії, аби просто жити хоча би відносно нормальним життям.

Ба більше: виписавшись з лікарні тоді, в 2019-му, отримавши 2 групу інвалідності – Інна каже, не змогла залишатися вдома. І підписала контракт з ЗСУ, аби їхати на Донбас – вже як військовослужбовець. Разом з 59 ОМБр вона в 2019-2020-му відбула дві ротації на Світлодарській дузі.

«Перший контракт я підписала одразу після того, як виписалася з лікарні. Чому? Тому що саме військові допомагали мені вибратися з реанімації. Крім того, я стомилася звідусіль чути закиди на кшталт «ти ж не служила – яка ж ти патріотка?». Бо всі ті роки, які я провела на Донбасі як волонтер, які я працювала в морзі – вони ж ніде не зафіксовані. Люди бачили, що я робила, але комусь щось довести я не могла, та й не хотіла. Тому вирішила зрештою йти служити», – каже Інна.

Вона розповідає: війна зразка 2019-2020 років і близько не схожа на запеклі бої 2014-2015 років, коли Донбас був охоплений вогнем, а українських воїнів гинуло стільки, що часом складати тіла загиблих доводилося просто на подвір’ї моргів.

Але все ж – війна триває. Й обстріли та провокації з боку ворога відбуваються щодня.

Втім, і захисники України не сидять склавши руки. Так, Інна та хлопці з 1 мотопіхотного відділення, яким вона на той момент командувала, отримали іменні годинники від президента Зеленського та відзнаки «Козацький хрест» від командувача ООС – за кілька вдалих спецоперацій.

Серед них – і збиття ворожого безпілотника Застава Bird Eye 400 вартістю в понад 2 мільйони доларів, який став ще одним доказом російської агресії, цінним джерелом інформації та прототипом для розробки подібних БПЛА вже українськими розробниками.

За роки служби в армії Інна продовжувала раз на пів року проходити підтримувальний курс лікування, аби не допустити ускладнень, які вже одного разу привели її до реанімації. На додачу, ймовірно, попередні стреси та навантаження почали даватися взнаки – й проявлятися у вигляді інших захворювань. Так, за останні два роки Інна перенесла кілька операцій. У ході однієї з них їй замінили один із дисків у шийному відділі на штучний. Зараз же, як припускає сама Інна, через постійне носіння важкого бронежилета в неї виникла грижа в ділянці поперека. Наразі потрібне хірургічне втручання, під час якого хірурги або спробують врятувати «рідний» диск, або, якщо він пошкоджений незворотно, змушені будуть встановлювати замість нього металокерамічний кейдж.

Через грижу, зізнається Інна, їй вже складно ходити, постійно дошкуляє біль. Та й задавнене запалення кори головного мозку все відчутніше дає про себе знати. Й один за одним повертаються симптоми, які тоді, в 2019-му, закінчилися для Інни реанімацією.

«Зараз воно тільки починається. Я ще поки можу ходити. Вже з тиждень є температура підвищена. Вже збирається гній у гайморових пазухах – мушу ходити до лікарів, аби його викачувати. Лікарі кажуть: зволікати вже немає куди. Бо в мене знову зникли рефлекси: тіло просто не реагує на перевірку неврологічним молоточком. Якщо зараз нічого не зробити – я знаю, що на мене чекає. Вже зовсім скоро я не зможу ходити – як це вже було минулого разу. А далі мені відбере мову. Бо йде ураження мозку… Якщо чесно – я боюся зараз. Дуже боюся. Консультувалася в Інституті Громашевського – там сказали, треба лягати на лікування. На нього орієнтовно знадобиться близько 50 тисяч гривень. А я за минулий місяць отримала зарплату 5 700 грн – адже через погіршення стану здоров’я змушена була йти на лікарняний. Через те, що я працюю, в мене забрали другу групу інвалідності й дали третю. Пенсія там взагалі мізерна. Тож де брати гроші – я просто не знаю», – каже Інна.

Але найбільше її турбує ще одна проблема. Ще в 2019 році в неї виявили утворення в грудях: фіброаденоми.

«Як мені пояснили лікарі – це не онкологія. Але гістологія показала, що ці утворення –змішаного типу. І в будь-який момент вони можуть стати злоякісними», – каже Інна.

Відтоді вона двічі лягала на операцію. Спершу їй прооперували груди зліва: вирізали 5 утворень. Потім – справа, де фіброаденом було дві, але значно більшого розміру. Тоді ж, під час другого операційного втручання, жінці встановили безкоштовні грудні імпланти.

«Як мені пояснили, під час операцій забрали з тими аденомами багато тканини. І щоб хоч якось це компенсувати, щоб це не впадало в очі – тоді ж, під час другої операції поставили ці протези. «Ти ж ще молода, – казали. – Щоб хоч якийсь вигляд був». Пару місяців тому один з них луснув. Можливо, через якийсь дефект. А може й через те, що я постійно тягала на собі важкий бронежилет. Мене вже за 5 днів після операції на грудях відправили на натівські навчання. Хоча я надавала документальне підтвердження, що на той момент мені були протипоказані будь-які фізичні навантаження. У відповідь почула: всі хворіють… У мене в середині все болить і пече. І лікарі кажуть: той грудний протез терміново треба діставати… А з другого боку через рік після операції знову з’явилися 5 чи 6 цих аденом. І вони, за словами лікарів, швидко ростуть. Їх теж треба видаляти, бо гарантій, що воно не переродиться в злоякісні пухлини, мені ніхто дати не може», – розповідає Інна.

Оперуватися Інна збирається в одній із вінницьких лікарень. Там на неї чекає серйозна операція, під час якої їй видалять не тільки самі утворення, а й значну частину грудей, де вони виникають. Далі ж лікар наполегливо радить Інні встановити еспандер, а згодом – вставити імпланти. На думку фахівця, розповідає Інна, якщо не зважитися на радикальні заходи – вона щороку змушена буде вирізати все нові й нові утворення.

Лікарня, куди звернулася зі своєю бідою Інна, – державна. І «безкоштовне» лікування в ній обійдеться молодій військовій щонайменше в 3 тисячі доларів – саме таку суму озвучив їй лікар.

«Орієнтовно 3 тисячі доларів. Це він мені одразу сказав, щойно я зайшла. Каже: «Привозьте в понеділок 3 тисячі доларів – замовимо еспандер і станемо до роботи». Я коли це почула – мені стало зле. Бо ніхто ж не питає, чи маю я такі гроші чи ні. І чи зможу я їх знайти за кілька днів… Спитала лише, чи це все – чи варто готуватися ще й до додаткових витрат. Відповідь: «Побачимо після операції. Ви ж розумієте, ми безкоштовна клініка, але й те треба докупити, й те… Ну й віддячити треба»… Скільки ще треба готувати грошей – він не сказав. Але я зрозуміла, що можу попасти на ще приблизно таку ж суму. Втім, вибору в мене немає. В Києві, де я також консультувалася, такі операції коштують щонайменше втричі дорожче», – розповідає Інна.

Наразі молодій жінці треба вирішувати, що рятувати першим: мозок, груди чи спину. І де брати кошти на лікування. Інна сама виховує двох маленьких донечок. Зарплата – навіть офіцерська (не так давно вона отримала звання молодшого лейтенанта) – досить невелика. Та й ту вже зовсім скоро Інна може втратити. Нещодавно її попередили, що збираються звільнити зі 101 окремої бригади охорони Генерального штабу, де вона наразі обіймає посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення – як пояснює сама Інна, на підставі того, що її група інвалідності начебто не дозволяє їй продовжувати службу.

І тоді Інна залишиться зовсім без засобів для виживання. Не кажучи вже про оплату дорогого лікування – яке їй потрібне вже.

Зібрати кошти на лікування Інна намагалася самотужки. Вона має золоті руки – і вміє робити і неймовірної краси предмети декору, витончені прикраси, вишукані солодощі. Навіть намагалася продавати власні вироби через свій профіль в Інстаграм. Однак без додаткової розкрутки профілю успіхи в цьому починанні досі в Інни досить скромні. Хоча те, що вона вміє робити, – дійсно викликає захоплення. І варте уваги.

Тож наразі Інні залишається сподіватися, що люди, які вже витягали її буквально з того світу – й цього разу не залишать сам на сам з бідою.

Допомогти Інні можна за реквізитами:

5168 7450 3087 6863 Приватбанк

4149 4991 4973 0853 Приватбанк

5167 8032 1988 9453 Ощадбанк

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *