Тoгo вeчopа закарnатка завepтала курей додому і nобачuла дuвні nлямu на траві. На вce сeло noчaла кpuчaтu. А на світанку не втpuмaлася і знов noдaлaся тудu

Ми живемо на околиці села. Тримаємо багато курей, гусей та качок. З одного боку, для птахів це просто рай – тут ціле поле соковитої конюшини. Для качок скільки завгодно води у потічку. Але чи не щовечора ми не дораховувалися одної чи навіть більше пташиних голів, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

Того вечора я теж почала завертати курей та качок додому. І тут побачила на траві кров. Я на все село почала кричати, що вже тут встигли погаздувати лисиці – які ж вони підступні. Але раптом побачила щось неймовірне. Це були маленькі лисенята.ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Видно, лисиця окотилася недавно, бо виглядала вона дуже змученою. Тільки згодом я помітила, що її поранено. Вона звела на мене очі. Боялася, що я її приб’ю. Але найбільше вона все ж таки боялася за своїх дітей. В її очах я побачила такий материнський біль, що мусіла відвести погляд.

Я пішла додому і повернулася на місце пригоди хвилин за 15. Принесла з дому пляшечки з молоком, натягнула на них соски і ступила в кущі, де ховалися лисенята. Лисиця побачила мене першою і зробила рішучий рух, щоб захистити потомство. Але після першого ж кроку повалилася у траву.Вам буде цікаво

Я зрозуміла, що вона мене не вкусить, тому що просто не може цього зробити. Щоб не сполохати малечу, я поставила пляшечки у траву так, щоб вони могли до них дотягнутися. Відступила на кілька кроків і стала за ними спостерігати. Малі звірята мене не лякалися – вони ще, напевно, мало знали про те, що цей світ може бути й жорстоким. І одразу потягнулися до пляшечок.

Я дуже хотіла допомогти пораненій лисиці. Якось мій гнів на неї випарувався. Але я боялася підійти до неї ближче. А що, коли вона мене вкусить? Може все ж таки в цьому випадку буде на краще покластися на милість природи. Куля наскрізь прошила її стегно. Я тільки поклала блюдечко з водою поруч із нею.

А на світанку я не втрималася і знов подалася подивитися на лисенят. Вони спокійно спали. А поруч із ними була мама. Вона обійняла їх лапами. А потім благально звела на мене очі. Там було прохання – не кривдити її дітей. Але коли побачила в моїх руках пляшечки з молоком, трохи заспокоїлася. Добре, що в мене було троє внуків – тож проблеми з сосками не виникало.

А вже через тиждень лисиця сама годувала лисенят. Куди й поділася її спритність та вміння швидко долати перешкоди – її хитало наче від вітру. Я обережно поклала поруч трохи м’яса. Лисиця недовірливо подивилася на мене. А потім накинулася на м’ясо і почала рвати його на шматки. Було видно, що вона дуже зголодніла.

Через місяць лисенята підросли – вони вже були дуже милими пухнастими клубочками. Лисиця доглядала за ними, як тільки могла. Рана вже загоїлася. А потім вона разом із лисенятами зникла в лісі.

Тільки через тиждень вона знову з’явилася зі своїми дітками. Я її побачила, коли завертала своє птаство додому. Лисиця зі своїм потомством гралася і пустувала поруч. Але жодної качки чи курки не пропало. Вона ще часто приходила на цю галявину. Я вже й забула про свій давній клопіт із вкраденими курями. Жодного разу лисиця не завдала нам шкоди.

А сусіди часто приходять подивитися на це диво. Дорослі лисенята граються разом із моїм домашнім птаством. Гусак може скубнути лисицю, а вона звивається навколо нього. Але їсти його навіть не думає. Видно, полює десь інде. От якими бувають звірі.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *